Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.12.2015 року у справі №905/1483/15
Постанова ВГСУ від 14.12.2015 року у справі №905/1483/15
Постанова ВГСУ від 13.06.2016 року у справі №905/1483/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Справа № 905/1483/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А., суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський феросплавний завод"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 23.03.2016у справі№905/1483/15 Господарського суду Донецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Златобанк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський феросплавний завод"простягнення заборгованості за кредитним договором № 207/27/13-КLMV за основним боргом у сумі 12 091,36 доларів США, за процентами в сумі 20 610,53 доларів США за участю представників сторінвід позивача:Борисенко М.О. (дов. № 36 від 28.04.2016),від відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Златобанк" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський феросплавний завод" заборгованості за укладеним між сторонами кредитним договором № 207/27/13-КLMV від 31.07.2013 за основним боргом у сумі 12 091,36 доларів США, за процентами в сумі 20 610,53 доларів США.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.01.2016 (суддя Демідова П.В.) у справі № 905/1483/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.03.2016 (колегія суддів у складі: Агапов О.Л., Мартюхіна Н.О., Малашкевич С.А.), позовні вимоги задоволено. Постановлено стягнути із ТОВ "Краматорський феросплавний завод" на користь ПАТ "Златобанк" заборгованість за кредитним договором № 207/27/13-КLMV за основним боргом у сумі 12 091,36 доларів США та за процентами в сумі 20 610,53 доларів США.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 31.07.2013 між ПАТ "Златобанк" (далі - банк, кредитодавець) та ТОВ "Краматорський феросплавний завод" (далі - позичальник, боржник) укладений кредитний договір №207/27/13- KLMV (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитодавець зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник - в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші умови цього кредитного договору.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та/або доларах США у формі відкриття відкличної кредитної лінії в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній в кредитному договорі, відповідно до письмової заяви позичальника.

Згідно з п. 1.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 30.07.2014) максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 5 000 000,00 доларів США.

Пунктом 1.4 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 29.01.2015) визначена кінцева дата повернення кредиту - не пізніше 27.02.2015.

Відповідно до п. 3.4.2 кредитного договору позичальник зобов'язувався сплачувати проценти/комісію у розмірі та в порядку, передбаченому цим договором, згідно з умовами кредитного договору.

У пункті 1.5 кредитного договору встановлено, що за користування кредитом позичальником сплачуються проценти у вигляді фіксованої процентної ставки. Процентна ставка встановлюється у наступних розмірах: 25% річних за користування кредитними коштами у гривні; 13% річних за користування кредитними коштами у доларах США.

Пунктом 3.4.3 кредитного договору передбачений обов'язок позичальника повернути кредит у повному обсязі в порядку та строки, передбачені цим договором, в тому числі достроково у разі настання обставин, за яких банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, в тому числі у випадку настання несприятливих обставин/подій.

В подальшому сторони неодноразово вносили зміни до кредитного договору щодо відстрочення сплати процентів за користування кредитними коштами шляхом підписання відповідних додаткових угод від 07.02.2014, від 07.04.2014, від 30.04.2014, від 07.11.2014, від 05.12.2014, від 29.12.2014.

Кредитний договір та додаткові угоди до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками обох підприємств без зауважень.

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору та заявки ТОВ "Краматорський феросплавний завод" № 969 від 01.08.2013 банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 доларів США, що підтверджується наявним у матеріалах справи меморіальним ордером № 10941 від 01.08.2013 та банківською випискою по особовому рахунку ТОВ "Краматорський феросплавний завод" № 20620305002594, відкритому в ПАТ "Златобанк" для відображення кредитних операцій та обліку заборгованості за кредитним договором.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними стало підставою для звернення банку до господарського суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана правова норма кореспондується зі ст. 193 ГК України.

Зокрема, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч.ч. 1, 2 ст. 10561 ЦК України).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положеннями ч. 3 ст. 533 та ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

За приписами ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, наявні підстави для задоволення позову та стягнення заборгованості у заявленому розмірі.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відхилили заперечення відповідача, в яких він посилався на відсутність у сторін договору ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, оскільки операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. Наявність банківської ліцензії надає останньому право здійснювати банківські операції, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Доводи касаційного оскарження, в яких відповідач вказував про те, що станом на день звернення до господарського суду з позовом у даній справі банківську ліцензію ПАТ "Златобанк" відкликано на підставі постанови Правління Національного банку України № 310 від 13.05.2015, слід відхилити, оскільки вказані обставини мали місце після виникнення спірних правовідносин та укладення між сторонами кредитного договору (з його подальшими змінами).

Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій положення ст. 533 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, оскільки відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Чинне законодавство України дозволяє як видавати кредити в іноземній валюті, так і приймати відповідні рішення щодо стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій.

В силу положень ст.ст. 192, 533 ЦК України та ст. 5 Декрету, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті (лист Верховного Суду України від 01.03.2015).

Отже, не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті (лист Верховного Суду України від 07.10.2010 "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин").

За таких обставин, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи.

Викладені в касаційній скарзі доводи по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський феросплавний завод" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.03.2016 та рішення Господарського суду Донецької області від 18.01.2016 у справі №905/1483/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

О.Попікова